Текст песни «До Основ'яненка»

Б’ють пороги, місяць сходить, Як і перше сходив… Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?» Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Вітер віє, Сонце гріє На степу козачім. На тим степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного: «Де наші панують? Де панують, бенкетують? Де ви забарились? Вернітеся! дивітеся — Жита похилились, Де паслися ваші коні, Де тирса шуміла, Де кров ляха, татарина Морем червоніла. Вернітеся!» — «Не вернуться!- заграло, сказало Синє море. — не вернуться, Навіки пропали!» Правда, море, правда, синє! Такая їх доля: Не вернуться сподівані, Не вернеться воля. Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани! Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче; Тяжко-важко сиротині, Та ніхто не бачить… А до того — Московщина, Кругом чужі люди. «Не потурай», може, скажеш Та що з того буде? Насміються на псалом той, Що виллю сльозами; Насміються… Тяжко, батьку, Жити з ворогами! Тільки ворог, що сміється… Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине, — Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда, І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово! Тарас Шевченко