Текст песни Ой нема того — Тартак
Есть перевод
Исполнитель:
Тартак
Количество просмотров: 11
Розбуди мене тихою піснею,
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зіниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б'ється глухими ударами,
Наче хтось по землі - гіллякою.
Ми колись були світлою силою,
Воювали з темінню хворою.
Тільки сила нам стала немилою —
Замінили силу покорою.
Рідну землю сповили туманами,
Окрутили підступними чарами.
Старші вічно живуть оманами,
А молодші ростуть яничарами.
Ой нема того на селі,
Що у Галочки на столі,
Ой є що їсти, ой є що пити,
Є й кому припросити.
Хто вони — ті, що вчора браталися?
Ті, що вчора горіли, — де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди в підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.
В неї ненечка старенька,
Як голубочка сивенька,
По хаті ходе, мисочки носе,
Нас до обіду просе.
Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено.
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно…
В неї батенька немає,
Дядько за батька вправляє,
По хаті ходе, пляшечки носе,
Нас до горілки просе.
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зіниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б'ється глухими ударами,
Наче хтось по землі - гіллякою.
Ми колись були світлою силою,
Воювали з темінню хворою.
Тільки сила нам стала немилою —
Замінили силу покорою.
Рідну землю сповили туманами,
Окрутили підступними чарами.
Старші вічно живуть оманами,
А молодші ростуть яничарами.
Ой нема того на селі,
Що у Галочки на столі,
Ой є що їсти, ой є що пити,
Є й кому припросити.
Хто вони — ті, що вчора браталися?
Ті, що вчора горіли, — де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди в підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.
В неї ненечка старенька,
Як голубочка сивенька,
По хаті ходе, мисочки носе,
Нас до обіду просе.
Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено.
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно…
В неї батенька немає,
Дядько за батька вправляє,
По хаті ходе, пляшечки носе,
Нас до горілки просе.
Перевод текста песни Ой нема того
Перевод текста песни Ой нема того на русский язык может отличаться от официальной версии.
Разбуди меня тихой песней,
Поцелуй губами горячими.
А то слезы мои стали пресными,
И зрачки стали незрячими.
Мое солнце скрылось за облаками,
Мое небо окрашивается дождем.
Сердце бьется глухими ударами,
Как кто-то по земле - ветки.
Мы когда-то были светлой силой,
Воевали с теменью больной.
Только сила нам стала мила -
Заменили силу покорностью.
Родную землю спеленали туманами,
Окрутили коварными чарами.
Старшие вечно живут заблуждениями,
А младшие растут янычарами.
Ой нет той деревне,
Что в Галочки на столе,
Ой есть что есть, ой есть что пить,
Есть и кому припроситы.
Кто они - те, что вчера братались?
Те, что вчера горели, - где они?
Куда исчезли? Что с ними случилось?
И их скрутили демоны?
Каждый мечтает эффектом отсутствия,
Избегая ответственности,
И, спрашивая правды в коварстве,
Выбирает престижные специальности.
Отделяет себя от корня,
Отрывает себя от родного.
Флаг свой покрасит цветом,
В какой красить выгодно.
Кровь не идет свежими ранами,
Дух потух за стенами-решеткой.
Возникали все ветеранами,
Хотя не успели побыть солдатами.
У нее ненечко старушка,
Как голубушка Сивенький,
По дому ходит, мисочки носе,
Нас к обеду просе.
Остались вновь, как сироты,
У дороги, которой не Ходженте.
Разве можно в свое не верить?
Разве нас такими рождены?
Заплетаем слова в предложения
Так, что смысла искать бесполезно.
От материального обеспечения
В душе стало холодно и темно ...
У нее батенька нет,
Дядя отца вправляет,
По дому ходит, бутылочки носе,
Нас к водке просе.
Поцелуй губами горячими.
А то слезы мои стали пресными,
И зрачки стали незрячими.
Мое солнце скрылось за облаками,
Мое небо окрашивается дождем.
Сердце бьется глухими ударами,
Как кто-то по земле - ветки.
Мы когда-то были светлой силой,
Воевали с теменью больной.
Только сила нам стала мила -
Заменили силу покорностью.
Родную землю спеленали туманами,
Окрутили коварными чарами.
Старшие вечно живут заблуждениями,
А младшие растут янычарами.
Ой нет той деревне,
Что в Галочки на столе,
Ой есть что есть, ой есть что пить,
Есть и кому припроситы.
Кто они - те, что вчера братались?
Те, что вчера горели, - где они?
Куда исчезли? Что с ними случилось?
И их скрутили демоны?
Каждый мечтает эффектом отсутствия,
Избегая ответственности,
И, спрашивая правды в коварстве,
Выбирает престижные специальности.
Отделяет себя от корня,
Отрывает себя от родного.
Флаг свой покрасит цветом,
В какой красить выгодно.
Кровь не идет свежими ранами,
Дух потух за стенами-решеткой.
Возникали все ветеранами,
Хотя не успели побыть солдатами.
У нее ненечко старушка,
Как голубушка Сивенький,
По дому ходит, мисочки носе,
Нас к обеду просе.
Остались вновь, как сироты,
У дороги, которой не Ходженте.
Разве можно в свое не верить?
Разве нас такими рождены?
Заплетаем слова в предложения
Так, что смысла искать бесполезно.
От материального обеспечения
В душе стало холодно и темно ...
У нее батенька нет,
Дядя отца вправляет,
По дому ходит, бутылочки носе,
Нас к водке просе.
